Я сьогодні постачальник щастя… такий собі ділер, який примчався з арабського базару. Виконую будь-які забаганки. Купи Ланос і отримаєш шнурок від мене в подарунок, загляни під кришечку і буде тобі щастя. Потри лампу і електрики про тебе згадають, не злим тихим словом. Можеш потерти щось інше, але візьми теред цим журнал Плейбой, легше буде. Потри сторінку каталогу і відчуєш мій запах. Виріж з газети купон і отримаєш від мене п*ять відсотків. А якщо в тебе є мотоцикол і молоде голодне тіло, то я прийду до тебе сама. В чорній мережевній білизні і з дозволом їхати на червоне світло. Якщо в тебе немає нічого, але ти мене хочеш, ми можемо про це поговорити.
Я йду в ногу з часом і попелюшки вже не моя цільова аудиторія. Ти не витягнеш мене сітками з моря і не загадаєш три бажання. То була випадковість, так би мовити ошибочна силка. Ти не намиєш мене на золотих присках і не знайдеш у нафтовій скважені. Я не лежу у швейцарському банку і папороть давно вже не цвіте через радіацію.
Тобі лишається одне – купити мотоцикол. Але на що воно тобі потрібно? Пульт до нього не додається і канали на ньому не показують садо-мазохічне порно. Він не готує попкорн і не співає попсових пісень. Він не обіцяє що ти будеш жити вічно, багато і не просить голосувати за комуністичну партію. Він не продасть тобі шалфей чи ЛСД, а воно тобі треба, така морока. Він не позбавить тебе від целюліту, пивного живота чи пули. Він взагалі не хоче щоб ти його купував. У нього немає піар-менеджера, маркетолога і продюсера, у нього є я і дозвіл їхати на червоне світло. А ти полеж , поклацай пультом, випий пива і заїж його попкорном, подумай як би було гарно, якби я до тебе прийла.
А я вдягну чорну білизну і пошлю тебе на ……
З поверненням.